Чоліта-рестлінг: що це таке

За чим ви спостерігаєте

Чоліта-рестлінг — це постановче шоу в традиції lucha libre. Поєдинки хореографовані, з прописаними персонажами та заздалегідь визначеними результатами, проте кидки й падіння — це справжня фізична робота, яка може травмувати реслерок. Зазвичай техніка, що бореться чисто, зустрічається з рудою, яка порушує правила, рефері відвертається в невдалий момент, а натовп вигукує ім'я улюблениці. Але що вирізняє це видовище — це вбрання. Жінки виходять на ринг у польєрі, багатошаровій спідниці андських жінок, а не в лайкрі та масках мексиканського lucha libre. Це театр, спорт і заява про ідентичність водночас, виконані на відстані витягнутої руки від глядачів, у залі, що зазвичай повниться галасом, попкорном і думками про те, хто заслуговує на перемогу.

Звідки прийшло lucha libre

Lucha libre — це мексиканський стиль професійного рестлінгу. Він прийшов до Мексики на початку XX століття і виріс у власну форму — з масками, швидкими захопленнями та повітряними прийомами. Реслери в масках з'явилися близько 1920-х років і набули поширення у 1930-х, а в Мексиці маска вважається чимось майже священним. Стиль поширився Латинською Америкою в середині XX століття, і вже до 1960-х у Болівії діяло кілька організацій lucha libre, серед них Titanes del Ring — «Титани рингу». Саме в той світ чоловічих ліг увійшли чоліти, і саме в них вони запозичили формат «добрі проти поганих». Мексиканське lucha libre було визнано нематеріальною культурною спадщиною Мехіко у 2018 році, що дає уявлення про те, наскільки важливим є цей стиль у регіоні.

Як жінки увійшли на ринг

Жінки з'явилися на рингу на початку 2000-х, і джерела розходяться в тому, як саме це сталося. Один репортер датує це 2001 роком, коли відвідуваність падала і Хуан Мамані, президент «Титанів» і сам реслер, шукав нові способи повернути вболівальників. Відкритий кастинг зібрав десятки жінок, і жінки аймара, які взяли участь, привабили ще більше глядачів. Інша версія каже, що ідея виникла з тісного кола жінок, які використовували рестлінг, щоб зняти стрес і відновити впевненість після домашнього насильства, а промоутер побачив у цьому комерційний потенціал. Обидві історії закінчуються в одному місці: жінки на рингу в Ель-Альто, у польєрах, перед платною публікою, яка ніколи раніше не бачила нічого подібного.

Від ідеї промоутера до власної асоціації

Спочатку жінки були частиною ліги, яку очолювали чоловіки. Репортери описують цю ідею як маркетинговий хід, і один автор у 2012 році стверджував, що перша презентація демонструвала мало поваги до жінок-учасниць. Це слушне зауваження, яке варто мати на увазі. Згодом чоліти створили власну незалежну асоціацію і тепер організовують свої бої самостійно, згідно з даними 2017 року. Шоу, яке ви можете замовити сьогодні, — це результат цього зсуву, проєкт, який ведуть самі реслерки, а не лише видовище, організоване навколо них. Кілька агенцій уже продають відвідування, і один звіт 2012 року зазначає, що на той час події проводилися також по всій Ла-Пас, тож шоу вже не обмежується однією залою.

Польєра на рингу

На ринзі чоліти вдягають те саме, що й на вулиці: багатошарову спідницю поллеру поверх нижніх спідниць, шаль, коси та капелюх-котелок. Репортери, які висвітлювали шоу, описують це як заяву про те, що жінкам не потрібно відмовлятися від своєї ідентичності, щоб змагатися. Чоліти називають себе жінками поллери, mujeres de la pollera. Перед поєдинком, за описами, виконавиці знімають капелюхи, шалі та прикраси, тож на ринзі ви бачите спідницю, блузу й коси. Там, де американські жінки-рестлерки носять спандекс, чоліти залишаються у вуличному вбранні андських жінок. Це їхній одяг, а не костюм, і повніша спідниця зазвичай вважається кращою, оскільки, як вважають, вона свідчить про здоров'я.

Читати далі: Хто такі чоліти?

Анатомія поєдинку

Поєдинок починається з виходу. За описами, рестлерки танцюють під андську музику й ефектно прямують до рингу, після чого зала затихає. Далі — двобій між добром і злом. Técnica ввічлива, дотримується правил і перемагає технічними прийомами. Ruda порушує правила, поки суддя відвертається. Técnica зазвичай перемагає, і публіка розходиться задоволена. Трапляються захвати, як-от захоплення голови, смикання за волосся, удари й стусани, поряд з акробатикою та сальто. Гумор — частина цього, як і публіка, яка вболіває, освистує і яку іноді женуть поміж рядами.

Публіка — це половина шоу

Глядачі — частина вистави. Натовп обирає бік у двобої між добром і злом, вболіває за улюбленицю й освистує ruda, а рестлерки грають на публіку, зиркаючи на того, хто вигукує, або женучи суперницю поміж рядами. Репортери описують залу, що нагадує шкільний спортзал, де вболівальники за кілька кроків від рингу, а сім'ї та туристи змішані з місцевими завсідниками. Шоу зародилися в Ель-Альто, де багато глядачів — корінні народи й робітники, і працюють насамперед як дешева, гучна розвага. Долучайтеся — і поєдинки стануть зрозумілішими.

Хто такі рестлерки

Рестлерки — це жінки з корінних народів Болівії, і програма зазвичай поєднує поєдинки чоліт із чоловічими матчами та змішаними боями. Багато з них мають іншу роботу поза рингом, як-от вулична торгівля, і багато доглядають родини. Рингові імена підказують, на чиєму боці рестлерка: «la Cariñosa» — ласкава, а «la Mala» — погана. Репортери описують рестлерок, які борються як técnicas, та інших, які грають лиходійку, і ці ролі вимагають справжньої атлетичної майстерності. В одному профілі згадується зірка шоу, яка називає себе технічною, а не грубою, і каже, що пишається тим, що вона болівійська жінка.

Чому це більше, ніж шоу

Поллера несе в собі історію. До революції 1952 року корінні народи Болівії не могли голосувати чи володіти землею, і їм було заборонено входити на центральну площу Ла-Паса. Чолас зазнавали дискримінації ще десятиліттями потому, а слова chola і cholita вживали як образу. Після того як Ево Моралес прийшов до влади 2006 року, а з законом проти расизму 2010 року, картина змінилася. Деякі болівійці бачать у рестлерках ознаку цієї зміни, і один віце-міністр сказав в одній американській радіопрограмі, що вони показують інший образ Болівії. Інші бачать розважальний продукт, який мало платить. Обидва прочитання поширені, і жодне не скасовує іншого.

Слово, яке слід вживати обережно

Chola і cholita історично були расовими образами. У Болівії багато жінок поллери повернули їх собі, і в жовтні 2013 року місто Ла-Пас оголосило chola paceña частиною своєї нематеріальної культурної спадщини. В інших країнах, зокрема в Перу, ці слова здебільшого й досі сприймаються як принизливі, і навіть у Болівії зменшувальна форма може звучати принизливо з чужих уст. Відвідувачі можуть дотримуватися вжитку самого шоу — cholita luchadora — і прислухатися до того, як жінки описують себе. Не вживайте це слово щодо жінки, яка його не обрала, і не ставтеся до поллери як до карнавального вбрання.

Кому це не підходить

Якщо ви шукаєте справжнє спортивне змагання, то це не воно, адже результати тут за сценарієм. Якщо ви сподіваєтеся побачити стародавній ритуал аймара, його тут теж немає. Шоу існує близько двох десятиліть і запозичує форму мексиканського lucha libre, хоча вбрання несе в собі століття історії. Якщо постановочне насильство, гучний натовп і холодна зала на висоті здаються вам неприємними, можливо, тихіший вечір у Ла-Пасі підійде вам більше. А якщо ви плануєте сприймати рестлерів як дивину, шоу вас не винагородить. Вони — професіонали, які виконують важку роботу перед публікою, і найкращий спосіб дивитися — приєднатися до натовпу.